МЕДІАОСВІТА – вимога сьогодення
Щоб
дитина грамотно споживала медіа,
треба
поставити її в позицію творця
Любов Найдьонова
Останніми роками невпинно
відбувається інформатизація усіх сфер життя. Настала епоха інформації, яка
ставить до суспільства, економіки, освіти свої вимоги. Зрозуміло одне: назад
дороги не буде, а тільки вперед – до єдиного інформаційного суспільства. Час
вимагає від усіх людей, незалежно від віку, статусу, місця проживання,
професії, навчатися жити в інтенсивному інформаційному середовищі, добре
орієнтуватися в інформаційному просторі, досконало володіти всіма можливими
засобами комунікації.
Звісно, що в цій ситуації головну
скрипку має зіграти освіта, охопивши інформаційною, медіапросвітою все
суспільство.
Оскільки діти та молодь найбільше
піддаються інформаційному впливу, то дорослі (зокрема, педагоги та батьки)
мають уміло управляти процесом входження дитини в інформаційний світ. Для цього
потрібно в першу чергу навчитися самим правильно користуватися інформаційними
потоками, оволодіти комунікативними засобами. Тільки тоді педагог, батько
зможуть здійснювати ефективну підготовку дітей та молоді до свідомого,
грамотного, а головне – безпечного використання інформаційних ресурсів,
виховання культури користувачів.
Тому сьогодні медіаосвіта – це
достатньо серйозне й глибоке питання розвитку освіти взагалі, це частина
освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіакультури,
підготовку особистості до взаємодії з сучасною системою мас-медіа – і не тільки
з традиційними засобами масової інформації (друкованими виданнями, радіо, кіно,
телебаченням), а й новітніми технологіями (здійснення комунікації за допомогою
комп’ютера та Інтернету).
За даними досліджень, діти в
середньому чотири години на добу взаємодіють з медіа (у вихідні дні цей
показник є значно вищим). Найбільш високий показник (понад 80% дітей) дали
перебування в мережі Інтернет та прослуховування музики. Цей факт свідчить про
розвиток медіазалежності. Дослідження демонструють ще й інший, не менш
тривожний, показник: ізольованість медіаспоживання (діти дивляться і слухають
одне, батьки – інше, взаємодії між ними немає). Потрібно цю ситуацію змінювати,
як і підходи до формування сучасної системи освіти, котра має будуватися на
взаємодії освіти, творчості, науки, виробництва.
Медіаосвіта для зарубіжних країн не
представляє новизни. Останнім часом активний розвиток вона отримала і в Росії,
де діє наукова школа медіаграмотності та медіакомпетентності під керівництвом
професора О. В. Федорова, розпочато підготовку педагогів-медіадидактів у
вищих навчальних закладах, видається національний журнал «Медиаобразование»,
існують сайти з цієї тематики. В Україні питання медіаосвіти почали піднімати львівські науковці ще
наприкінці 90-х років минулого тисячоліття. У 1999 році з ініціативи професора
Львівського національного університету Бориса Потятиника створено Інститут
медіаекології ЛНУ. Сьогодні медіаосвітою переймаються на рівні держави. У 2010
році прийнята Концепція впровадження медіаосвіти в Україні. Реалізація її відбуватиметься
трьома етапами до 2020 року. Перший,
експериментальний, етап триватиме до 2013 року. Здійснено експериментальне
впровадження курсу медіаосвіти в загальноосвітніх школах Кримської автономії та
декількох областей України. Н.І. Череповською (Інститут соціальної та
політичної психології АПН України) розроблена програма спеціального
медіаосвітнього курсу для старшокласників ЗОШ «Медіакультура». Цим же автором
як експериментальний варіант розроблено методично-практичний курс «Візуальна
медіакультура учнів» на допомогу медіапедагогам, батькам та ін..
Потребує нагального вирішення
проблема підготовки медіапедагогів у вищих навчальних закладах та в інститутах
післядипломної освіти. Схвалено проект навчальної програми «Медіаосвіта
(медіаграмотність)» для слухачів курсів підвищення кваліфікації педагогічних і
науково-педагогічних працівників, розроблений Міністерством освіти і науки,
молоді та спорту України й Академією української преси.
Сьогодні творчі педагоги (незалежно
від профілю), які розуміють значення медіакомпетентності для людини сучасного
світу і мають власне бачення методики та змісту медіаосвіти тих чи інших
категорій населення, мають змогу створювати авторські програми курсів,
спецкурсів, факультативів, студій з медіаосвіти, розробляти підручники та
посібники. При цьому варто взяти до уваги, що значна частина навчального часу
має бути відведена практичній роботі з медіазасобами різних видів, із
самостійного створення інформаційного продукту тощо.
Питання медіаосвіти дуже тісно
пов’язані з інформатизацією всього суспільства і вийшли вже на рівень
Всеукраїнського експерименту або науково-педагогічного проекту, що викликав
прийняття програми «Практична медіаосвіта». Її реалізацією займається Інститут
соціальної та політичної психології у партнерстві з Академією Української Преси та Інститутом інноваційних технологій і
змісту освіти за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Наразі здійснюється ряд заходів із
впровадження медіаосвіти, зокрема, розробка та створення навчально-методичного
забезпечення курсів підвищення кваліфікації науково-педагогічних та
педагогічних працівників з медіаосвіти, відповідних методичних рекомендацій,
навчальних посібників, а також проведення тренінгів і семінарів з педагогами,
які будуть залучені до викладання медіаосвітніх дисциплін та курсів.
Підготовка фахівця
з медіаосвіти має поєдувати фундаментальність базових знань з великою кількістю
«гнучких» спецкурсів та тренінгових навчальних програм, які дозволять
майбутньому фахівцеві коригувати власну фахову підготовку відповідно до «проекту»
майбутньої професійної кар’єри. Крім того, підготовка фахівця медіасфери – це
підготовка як аналітика, здатного працювати з інформацією і вести діалог зі
спільнотою, так і практика, який вміє не тільки писати й аналізувати, але й
добре володіє медіазасобами. Виклики медіаіндустрії та медіасередовища сьогодні
вимагають від творчих вузів парадоксальних рішень: поєднання дещо
стандартизованного навчання з кінцевим, технологічно передбачуваним результатом
з принципово іншим за формою типом навчання – навчанням у середовищі авторської
студії (курсу), коли майстер навчає студента майже в індивідуальному режимі,
передаючи секрети майстерності практично віч-на-віч. Іншими словами,
технологічність дотримання освітнього стандарту повинна поєднуватися із
самоудосконаленням студента за допомогою майстра, вчителя, який стає «двигуном»
такого самовдосконалення.
Кінцевою ланкою усієї медіаосвіти є
виробництво, медіаіндустрія. Сучасний фахівець медіасфери повинен уміти
формувати мультимедійний контент (відео та аудіо), мати навички діяльності в
різних фахових форматах: від штатного працівника студії або редакції до
фрілансера, чиє завдання є самостійно сформувати власну «професійну дільницю»,
клієнтську базу, знайти можливість фахово самореалізуватися поза межами
будь-якого сформованного колективу. Такі знання та навички майбутній медійник
може набути лише на практиці, почавши працювати у професійній сфері ще будучи
учнем чи студентом. Наявність могутньої професійно орієнтованої мотивації при
цьому – необхідна умова практичної самореалізації. Усе перелічене є тими
необхідними орієнтирами, які визначають і медіаосвіту в Україні.
Відповідно шкільна медіаосвіта та
медіаосвіта у професійно-технічних навчальних закладах має впроваджуватися у форматі системного навчання, спрямовуватися
на виховання свідомого, компетентного споживача медіа і стимулювати розвиток
спеціальних знань, умінь, навичок у сфері медіа, розвивати ресурсні можливості
особистості. Реалізація медіаосвітнього навчання учнів, спрямованого на
виховання їх особистісної медіакультури, орієнтовно може здійснюватися в різних
формах: як системний навчальний спецкурс, як факультативні заняття, як
інтеграція медіаосвітнього курсу з деякими наявними загальноосвітніми
предметами та спеціальними предметами в ПТНЗ.
Проте, сьогодні в розвитку масової
медіаосвіти існують проблемні зони, які маємо спільно долати. Цими зонами є:
нерозвинутість масової медіаосвіти у закладах освіти; нерозвинутість програм
медіаосвіти «для дорослих»; надмірна відокремленість різних рівнів освіти і
різних тематичних освітніх програм, що не відповідає сучасним вимогам
відкритості й гнучкості освіти; нерозвинутість програм додаткової освіти
журналістського профілю; відсутність належного розмаїття програм через
слабкість партнерських взаємостосунків між освітньою сферою, медіабізнесом та
іншими зацікавленими сторонами; цілковита відсутність організованих форм
масової самоосвіти, технічне забезпечення медіаосвіти.
Тому головною метою курсу медіаосвіти
має стати не теоретичне інформування, а створення спільного майданчика,
на якому дорослі зможуть обговорювати з дітьми медійні продукти – дізнаватися
про потреби дітей, їхні думки. Педагоги повинні практично продемонструвати, як
правильно спілкуватись, оскільки всі негативні впливи медіа можуть бути
відрегульовані саме правильною комунікацією. Якщо педагог уміє правильно
запитати й пояснити, навчити учня самокеруванню, то це буде найкращим шляхом
профілактики будь-яких ризиків, які приховує у собі медіапродукція. Педагог має
будувати свою роботу, виходячи з наявних умов, поступово удосконалюючи їх до
нормативних.
Навчальною програмою потрібно
охопити всі засоби масової комунікації (медіа), які являють собою засоби
створення, запису, копіювання, тиражування, зберігання, поширення, сприйняття
інформації та обміну її між автором та масовою аудиторією. Медіа бувають візуальними (друк,
фотографія, комп’ютерна графіка); аудійними або звуковими (звукозапис); аудіовізуальними (кинематограф, телебачення, відео, Інтернет).
Різні медіа передають аудиторії інформацію через посередництво медіатекстів – повідомлень, викладених у будь-якій формі та
жанрі медіа. Прикладами медіатекстів є газетні та журнальні статті, телевізійні
передачі, фільми, сайти в Інтернеті, комп’ютерні ігри і т.д.
Засоби масової комунікації виконують
у сучасному суспільстві декілька функцій:
інформаційну, виховну, освітню, соціально-управлінську, рекреативну,
релаксаційну.
Програмою «Медіакультура»,
запропонованою Академією педагогічних наук України, передбачено багато форм і
видів занять у трьох її блоках (перший – загальноінформаційний, другий –
візуальна медіакультура і медіамистецтво, третій – медіакультура у
кібер-просторі та основи безпечної поведінки в Інтернеті). Передбачаються і
лекційний матеріал, і практичні заняття (перегляд та аналіз фільмів, зокрема,
короткометражок, а також реклами; обговорення медійних творів і створення
власних). Учні можуть приносити на урок цікаві для них твори, пропонувати для
перегляду та обговорення те, що їм сподобалось або навпаки – не сподобалось.
Вивчатимуться механізми впливу, види маніпуляцій у медіа і способи звільнення
від них. Приділятиметься увага екранній мові: тобто – як передаються різні ідеї
з точки зору психологічного впливу, які емоції викликають певні зображення.
Суть у тому, щоб учні проявляли ініціативу та створювали власні медіатвори.
Коли діти вчаться робити щось самостійно, вони інакше сприймають екранну мову –
якщо є мотивація робити, то виникає й мотивація знати.
Відомий російський медіапедагог і
дослідник Олександр Вікторович Федоров, який багато років поспіль досліджує
дану тему, підтримує таку методику медіаосвіти учнівської аудиторії, яка
базується на реалізації різноманітних творчих завдань. При цьому навчальною
функцією є засвоєння знань про теорії й закони, прийоми сприйняття й аналізу
медіатекстів, здатність застосовувати ці знання в інших ситуаціях, міркувати
логічно. Адаптаційна функція виявляється в первісному, понятійному етапі
спілкування з медіакультурою. Розвивальна функція полягає в розвитку мотиваційних,
вольових та інших властивостей і якостей особистості, досвіду творчого контакту
з медіа (завдання керівника – формування найкращих умов для аналізу
медіатекстів). У процесі медіаосвіти використовуються найрізноманітніші способи
діяльності: переказ змісту, перерахування подій медіа тексту; визначення місця медіатексту в історичному та
соціокультурному контексті; аналіз структури медіатексту, мови медіатексту,
авторських концепцій тощо; опис стосунків, переживань, почуттів, спогадів,
асоціацій, викликаних медіатекстом; формування суджень про медіатекст, про його
достоїнства відповідно до естетичних, моральних і т. д. критеріїв. Важливо
враховувати також необхідність повторення й закріплення методичних прийомів, на
базі яких удосконалюються отримані аудиторією вміння, поступового ускладнення
завдань (у тому числі розширення спектра самостійності), пробудження творчих
основ.
О.В. Федоров, доктор педагогічних
наук, професор, президент Асоціації кіноосвіти та медіапедагогіки Росії,
пропонує два основних цикли творчих завдань з медіаосвіти.
I. Цикл літературно-імітаційних, театралізовано-ситуативних,
зображувально-імітаційних творчих занять для оволодіння аудиторією креативними
вміннями на матеріалі медіа за допомогою евристичних, ігрових форм і технічних
засобів.
Медіапедагогіка виробила певні креативні способи освоєння учнями таких
понять, як «фабула», «сюжет», «тема», «конфлікт», «композиція», «кадр», «план»,
«монтаж» та ін. У найбільш загальному вигляді ці способи можна розділити на:
- «літературно-імітаційні»
(написання заявок на сценарії, написання міні-сценаріїв медіатекстів та ін.);
- «театралізовано-ситуативні»
(інсценізування тих чи інших епізодів медіатексту, процесу створення
медіатексту й т. д.);
- «зображувально-імітаційні»
(створення афіш, фотоколажів, малюнків на теми надбань медіакультури тощо).
1.
«Літературно-імітаційні» творчі заняття. Методика такого роду занять успішно реалізується в ігровій
формі. Аудиторії пропонується подумки ідентифікувати себе зі сценаристами
медіатекстів і написати:
• заявку на оригінальний сценарій
(сценарний план) надбань медіакультури будь-якого виду й жанру;
• сценарну розробку — «екранізацію»
епізоду відомого літературного твору;
• сценарну розробку епізоду з
власної заявки на оригінальний сценарій;
• оригінальний міні-сценарій твору
медіакультури (наприклад, розрахований на 3–5 хвилин екранної дії фільм,
телесюжет, здійснений у практиці навчальної відеозйомки);
• за написаним літературним
міні-сценарієм (або сценарною розробкою епізоду) підготувати «режисерський
сценарій» творів медіакультури (фільм, радіо/телепередача, комп’ютерна анімація
тощо) — з позначкою системи плану, ракурсів, рухів камери, монтажних принципів;
• оригінальний текст (стаття,
репортаж, інтерв’ю й ін.) для газети, журналу, інтернетного сайту.
Таким чином, виконуючи творчі
«літературно-імітаційні» завдання, аудиторія на практиці освоює найважливіші
поняття мови медіа: «ідея», «тема», «заявка на сценарій», «фабула», «сюжет»,
«конфлікт», «композиція», «сценарій», «екранізація» тощо. Причому освоює
комплексно, нерозривно, без роздільного вивчення так званих «виразних засобів».
Розглядаються також такі ключові поняття медіаосвіти, як «агентство» (хто і
навіщо створює медіатекст?), «технологія» (яким чином цей медіатекст
створюється?), «категорія» (до якого виду й жанру відноситься даний
медіатекст?), «аудиторія» (на яку аудиторію розрахований даний медіатекст?),
«презентація» (як цей медіатекст представляє, переосмислює реальність?).
Зрозуміло, кожному такому заняттю
передує вступне слово педагога (про цілі, завдання, процес виконання завдань).
У ході роботи аудиторії над тими чи іншими завданнями педагог виступає в ролі
консультанта. При цьому всі вищенаведені «літературно-імітаційні» завдання
повинні сприйматись аудиторією не просто як абстрактні вправи, а мати реальну
перспективу практичного втілення в серії навчальних завдань, що, безсумнівно,
буде сприяти зацікавленості, кращій «включеності» аудиторії в медіаосвітній
процес. Написані аудиторією заявки, міні-сценарії, сценарні розробки епізодів,
структурно-тематичні плани гіпотетичних журналів і газет, радіо/телепередач,
інтернетних сайтів виносяться на колективні обговорення, кращі з них
відбираються для наступної роботи.
Безперечно, працюючи над завданнями,
учні повинні уявляти собі, що, наприклад, за допомогою відео можуть бути
реалізовані тільки ті сюжети, що не вимагають громіздких аксесуарів, складних
декорацій, костюмів, гриму і т. д. Однак сценарна фантазія аудиторії не
обмежується – на папері (та й за допомогою сучасного мультимедійного
комп’ютера, інтернетних сайтів) можна розробити будь-які найфантастичніші,
неймовірні сюжети й теми. Разом з тим, для відеозйомок зі зрозумілих, чисто
практичних причин, відбираються лише ті сценарні розробки, що можуть бути зняті
без особливих труднощів (наприклад, у приміщенні навчального закладу або на
найближчій натурі). Так, крок за кроком аудиторія на власному досвіді починає
усвідомлювати роль автора-сценариста у створенні медіатекстів, основи структури
творів медіакультури. На базі креативної практичної діяльності осягаються ази
побудови медіатекстів, розвиваються творчі потенції, фантазія, уява. Основний
показник виконання «літературно-імітаційних» творчих завдань – здатність учня
коротко сформулювати свої сценарні задуми, що вербально розкривають
аудіовізуальний, просторово-часовий образ гіпотетичного медіатексту. У
результаті в аудиторії розвивається індивідуальне, творче мислення.
2.
«Театралізовано-ситуативні» творчі заняття. Завданнями на даному етапі є: підготовка й наступне
створення учнями медіатекстів (короткометражних фільмів, радіо/телепередач,
інтернетних газет і журналів, веб-сайтів, комп’ютерної анімації тощо) за
заздалегідь написаними планами та міні-сценаріями. Методика реалізації
«театралізовано-ситуативних» творчих завдань ґрунтується на рольовій (діловій)
грі: між учнями розподіляються ролі «режисерів», «операторів», «дизайнерів»,
«акторів» міні-сценаріїв і сценарних епізодів, ведучих та учасників
«телепередач», журналістів та ін. Після репетиційного періоду «команда»
приступає до практичного створення медіатексту (знімається короткий відеофільм
або телепередача, готується інтернетний сайт, газета і т. п.). При цьому з
метою творчого змагання той самий міні-сценарій чи план-макет інтернетної
газети може втілюватись кількома «авторськими» командами. Їхні трактування
порівнюються, обговорюються достоїнства й недоліки.
Роль педагога у процесі виконання
аудиторією подібних завдань зводиться до вступної демонстрації азів
функціонування медіатехніки (відеозйомки, відеозапису та відеопроекції, роботи
з комп’ютером), до тактовної корекції ходу виконання завдань та участі в
обговоренні отриманих результатів. Інакше кажучи, аудиторії надається якомога
більший простір для фантазії, уяви, формальних пошуків, вираження
індивідуальності свого мислення, творчості. Перед аудиторією ставляться такі
конкретні завдання:
• «журналістські» (ведення
«телепередач», «інтерв’ю», «репортажів з місця події», практичне макетування
інтернетної газети або журналу, включення в сайт підготовлених раніше текстів);
• «режисерські» (загальне
керівництво процесом зйомки відповідно до режисерської розробки міні-сценарію –
вибір «акторів» («телеведучих»), визначення головних «акторських»,
«операторських», «оформлювальних», «звуко-музичних», «світло-колористичних»
рішень, урахування жанрово-стилістичних особливостей твору й т. д.;
• «операторські» (практична
реалізація на відеоплівці наміченої «режисером» системи планів, ракурсів,
мізансцен, рухів камери, глибини кадру тощо);
• «освітительскі» (використання
можливостей розсіяного, спрямованого, штучного та природного світла,
тіньо-силуетного малюнка тощо);
• «звукооператорські» (використання
шумів, музичного супроводу тощо);
• «декоративно-художні»
(використання природних декорацій, костюмів, дизайну інтернетних сайтів,
комп’ютерної анімації тощо);
• «акторські» (виконання ролей у
навчальному відеофільмі, телепередачі);
• «монтажні» (виконання функцій
монтажера, здатного за допомогою перезапису істотно змінити форму знятого,
записаного з «ефіру», створеного на комп’ютері матеріалу тощо);
• «електронних спецефектів»
(використання можливостей сучасної відео- та комп’ютерної техніки при створенні
медіатексту).
Таким чином, вивчаються такі ключові
поняття медіаосвіти, як «агентство», «технологія», «категорія», «мова медіа»,
«аудиторія», «репрезентація» й ін. При відеозйомці та роботі з комп’ютером в
аудиторних умовах можна одночасно переглядати зображення на моніторі,
здійснювати корекцію, усувати недоліки й т. п. Це дуже допомагає під час
«акторських» відеопроб. Кожний бажаючий може зіграти перед відеокамерою
невелику сценку, прочитати монолог, а «режисери» можуть негайно порівняти
отримані результати, відібрати необхідні варіанти. Крім того, знявши різні
варіанти того самого сценарного епізоду, можна відразу ж після закінчення
виконання завдання колективно обговорити отриманий результат.
Крім ігрових сюжетів, на практичних
заняттях можливе здійснення творчих задумів аудиторії й у галузі
документальних, анімаційних медіатекстів тощо. Документальні сюжети можуть бути
пов’язані з пейзажними замальовками і т. п. кадрами, що не вимагають тривалого
підготовчого та постановочного періодів. З тих же причин анімаційні відеосюжети
краще готувати в або в техніці об’ємної (пластилінової й ін.) мультиплікації,
або за допомогою персонального комп’ютера. Безперечно, такого роду заняття
мають чисто навчальний характер і не мають на меті створення закінчених творів
медіакультури, що претендують на професійний рівень. Важливий не результат у
сенсі створення, наприклад, фільму для конкурсу відеоаматорів і т. п., а сам
процес збагнення аудиторією аудіовізуальної мови, розвитку її творчих
здібностей.
У процесі «дубляжно-тонірувального»
періоду аудиторія на власному досвіді начебто занурюється в лабораторію
озвучування й «дубляжу» медіатекстів. Конкретні завдання, що постають перед
аудиторією при виконанні «дубляжно-тонірувальних» завдань, такі:
• порівняння на практиці різних
варіантів переозвучування (тонірування) відеоепізоду – форсування й мікшування
шумів, голосності мови, музики; зміна мовних інтонацій, тембрів тощо;
• здійснення різних трактувань
«дубляжу» незнайомого аудиторії відеофрагмента (позбавленого звукової
фонограми), або епізоду з іноземного фільму чи телепередачі;
• освоєння різноманітних звукових,
шумових спецефектів (імітація звуків, звуконакладання й ін.).
На основі такого роду занять
учні-лідери вже самостійно, у рамках художньої самодіяльності можуть
організовувати ігрові конкурси типу «КВК», де команди змагаються, представляючи
журі «телепрограми новин», «репортажі з місця подій» тощо. У результаті
«театралізовано-ситуативні» завдання, як і «літературно-імітаційні»,
допомагають формувати такі якості, що відповідають тим чи іншим показникам
художнього розвитку особистості: знання основних етапів процесу створення медіатекстів,
функцій авторів творів медіакультури, азів специфіки їхньої роботи у плані
вираження своїх думок, ідей, відчуттів у звукоглядацьких, просторово-тимчасових
образах, у різних видах і жанрах («понятійний» показник); емоційні, художні
мотиви контакту з медіа («мотиваційний» показник); творчі, художні здібності у
сфері створення нехай найпростіших, але зате власних медіатекстів («креативний»
показник). При цьому ігрова форма проведення навчальних занять не сковує
фантазію, уяву, допомагає проявитись індивідуальному творчому мисленню кожного
учня. Показником ефективності виконання «театралізовано-ситуативних» творчих
завдань можна вважати здатність учня в ігровій формі на власному досвіді
практично освоїти ази створення медіатексту.
3.
«Зображувально-імітаційні» творчі заняття. Методика проведення цих творчих занять також розрахована на
ігрові, рольові можливості педагогічного процесу. У повній відповідності з
логікою етапів створення й випуску у світ реальних творів медіакультури (після
роботи над міні-сценаріями та «монтажно-тонірувального періоду») аудиторія
підходить до фази, коли готові медіатексти треба рекламувати, «продавати» на
«ринку», «здійснювати прокат» тощо. Цим цілям і підкоряються конкретні творчі
завдання, що розвивають уяву, фантазію, асоціативне мислення, невербальне
сприйняття аудиторії:
• створення рекламних афіш власного
медіатексту (варіант: афіші до професійних медіатекстів) за допомогою
фотоколажу з домальовуваннями або заснованих на оригінальних власних малюнках;
• створення малюнків і колажів на
тему російських і закордонних творів медіакультури;
• створення мальованих «коміксів» за
мотивами тих чи інших медіатекстів, розрахованих на визначену вікову аудиторію.
Після виконання вищезгаданих творчих
завдань проводиться конкурс афіш, колажів, малюнків, коміксів — обговорюються
їх достоїнства й недоліки, автори творчих робіт мають можливість публічного
захисту своїх творів, відповідають на запитання педагога й аудиторії і т. д.
Основний показник виконання завдання: уміння учня в невербальній формі передати
свої враження від перегляду творів медіакультури.
II. Цикл творчих занять, спрямованих на розвиток в аудиторії
повноцінного сприйняття медіатекстів
1.
Творчі заняття з відновлення в пам’яті динаміки просторово-тимчасових, аудіовізуальних
образів кульмінаційних епізодів творів медіакультури у процесі колективного
обговорення. Після
вступної креативної частини занять іде основний етап розвитку в аудиторії
повноцінного сприйняття аудіовізуальної, просторово-тимчасової структури
здобутків медіакультури у процесі їх перегляду й колективних обговорень.
Важливим є також засвоєння аудиторією особливостей композиції кадру, його
просторового, світло-колористичного, звукового, ракурсного рішення, що в
синтезованому вигляді несе значеннєве навантаження. Аудиторія повинна опанувати
й «монтажність мислення» –
емоційно-значеннєвий стан елементів оповідання, їх ритмічне, пластичне
з’єднання в кадрі, епізоді, сцені, щоб у підсумку сприйняття медіатекстів
ґрунтувалось на взаємозв’язку кількох процесів:
• сприйняття зорових образів, які
динамічно розвиваються;
• збереження в пам’яті попередніх
аудіовізуальних, просторово-тимчасових елементів медіаобразу;
• прогнозування, передчуття
імовірності того чи іншого явища в медіатексті.
2.
«Літературно-імітаційні» творчі заняття. Методика їх виконання ґрунтується на ігрових, проблемних і
рольових елементах. З метою засвоєння таких понять, як «установка на
медіасприйняття», «процес медіасприйняття», «умова медіасприйняття»,
«співпереживання», «співтворчість», «рівні медіасприйняття», «типологія
медіасприйняття», «система емоційних перепадів», «феномен масового успіху»,
«функції медіакультури» й т. д., важливих для розуміння теми, аудиторії
пропонується:
• описати основні ознаки кращої
(гіршої) установки на сприйняття конкретного твору медіакультури;
• описати кращі (гірші) об’єктивні
(обстановка під час перегляду тощо) та суб’єктивні (настрій, індивідуальні
психофізіологічні дані тощо) умови сприйняття медіатекстів;
• скласти розповідь від імені
головного героя або другорядного персонажа медіатексту – зі збереженням
особливостей його характеру, лексики й т. п. («ідентифікація»,
«співпереживання», «співтворчість»);
• поставити героя медіатексту у
змінену ситуацію (зі зміною назви, жанру, часу, місця дії медіатексту, його
композиції: зав’язки, кульмінації, розв’язки, епілогу тощо; віку, статі,
національності персонажа тощо);
• скласти розповідь від імені одного
з неживих предметів, що фігурують у медіатексті, змінивши тим самим ракурс
оповідання в парадоксальний, фантастико-ексцентричний бік;
• пригадати прозаїчні, поетичні,
театральні, мистецькі, музичні твори, що асоціюються з тим чи іншим твором
медіакультури, обґрунтувати свій вибір;
• скласти монологи («листи» до
редакцій газет і журналів, на телебачення, у міністерство культури й т. п.)
представників аудиторії з різними віковими, соціальними, професійними,
освітніми й іншими даними, що перебувають на різних рівнях медіасприйняття
(«первинна ідентифікація», «вторинна ідентифікація», «комплексна
ідентифікація», урахування орієнтації на розважальну, рекреативну,
компенсаторну й інші функції медіакультури тощо);
• на прикладі конкретного
медіатексту масової (популярної) культури постаратись розкрити суть механізму
«емоційного маятника» (чергування епізодів, що викликають позитивні (радісні,
веселі) й негативні (шокові, смутні) емоції в аудиторії, тобто опора на
психофізіологічну сторону сприйняття);
• за списком найбільш популярних
медіатекстів (російських і закордонних) спробувати обґрунтувати причини їх
успіху (опора на міф, фольклор, видовищність жанру, систему «емоційних
перепадів», наявність розважальної, рекреаційної, компенсаторної й інших
функцій, щасливий кінець, авторська інтуїція тощо);
• за рекламними анотаціями
(роликами) скласти прогноз глядацького успіху нових медіатекстів; як гірші
варіанти установки на сприйняття медіатексту аудиторія може відзначити повну
відсутність попередньої інформації або, навпаки, занадто докладне вступне слово
педагога (мистецтвознавця, журналіста, культуролога), який нав’язує свої
висновки, розжовує аудиторії концепцію ще не знайомого їй твору, й т. п.; у
числі кращих установок на сприйняття можуть бути названі тактовна, коротка за
часом (до десяти хвилин) інформація про творчий шлях авторів медіатексту, про
його жанр, про час створення конкретного твору без попереднього аналізу його
достоїнств і недоліків; говорячи про умови медіасприйняття, учні можуть
звернутись до власного глядацького досвіду, відзначаючи, як істотно порушується
сприйняття при неетичній поведінці частини глядачів у кінотеатрі,
інтернет-клубі (голосні розмови, шум, хуліганські витівки тощо), при похмурому,
пригніченому настрої глядача й т. п.
Ігрове заняття зі складання
«розповіді від імені героя» проводиться на конкурсній основі. Спочатку
аудиторія знайомиться з конкретним медіатекстом, потім пише розповіді від імені
його головних чи другорядних персонажів, далі – проводиться колективне
обговорення отриманих результатів, визначаються найбільш удалі, близькі до
оригіналу розповіді. Таким чином досягається мета занять: аудиторія проникає в
лабораторію авторів твору медіакультури.
Важливу роль у формуванні вмінь
сприйняття й наступного аналізу творів медіакультури відіграють творчі
завдання, спрямовані на зміну різних компонентів творів. Учні придумують, а
потім обговорюють варіанти назв медіатекстів, переконуючись при цьому, як
істотно змінюється сприйняття однієї й тієї ж історії, вирішеної в тому чи
іншому жанрі. Змінюючи у своїх роботах час і місце дії, жанр, композицію
медіатексту, учні можуть проявити свої творчі здібності, фантазію, уяву.
Ще в більш парадоксальний,
фантастичний бік змінюють ракурс погляду на твір медіакультури завдання, в яких
треба скласти розповідь від імені неживого предмета, тварини, що фігурує в
медіатексті. Наприклад, грошової банкноти, що переходить з рук у руки, дзеркала
в кімнаті героїв, автомобіля, в якому герой переслідує злочинців, і т. д.
Складанню таких розповідей часто допомагають аналогії з інших видів мистецтва
(пісня Володимира Висоцького «Я «Як»-винищувач» та ін.).
Творчі завдання, пов’язані з різного
роду художніми асоціаціями, як правило, викликають в аудиторії великі труднощі,
тому що передбачають солідний запас знань про інші види мистецтва. Тут зазвичай
лідирують учні, в яких хороші й відмінні оцінки з курсів літератури,
образотворчого мистецтва, музики, світової художньої культури. Показником
виконання творчих завдань («розповідь від імені героя», «герой у зміненій ситуації»)
є здатність учня ототожнити себе з персонажем, зрозуміти та вербально
відтворити його психологію, лексику, обґрунтувати мотиви його дій і вчинків
(включаючи уявлювані, відсутні в реальному творі). Показником ефективності
творчих занять, що виявляють зв’язки між різними творами різних мистецтв, є
розвиненість в учня асоціативного мислення, розуміння ним взаємозв’язку
звукових, зорових, просторових, тимчасових, звукоглядацьких і
просторово-тимчасових мистецтв різноманітних видів і жанрів. У підсумку весь
комплекс занять творчого характеру служить доповненням до знань і вмінь,
отриманих аудиторією на попередніх заняттях: в учнів розвиваються пізнавальні
інтереси, фантазія, уява, асоціативне, творче, критичне, індивідуальне
мислення, аудіовізуальна грамотність.
Отримані знання й
уміння повꞌязуються з поняттями з уроків
літератури («тема», «ідея», «сюжет» і т. д.), образотворчого мистецтва
(«колір», «світло», «композиція», «ракурс» та ін.), музики («темп», «ритм» та
ін.). Аудиторія глибше засвоює такі поняття, як «установка на сприйняття»,
«співпереживання героєві», «ідентифікація» тощо. Практичному засвоєнню
типології медіасприйняття сприяють творчі завдання, що пропонують аудиторії
імітувати листи в певні інстанції, написані від імені представників аудиторії
різного віку, рівня освіти, художнього сприйняття та смаку тощо. Показником
засвоєння матеріалу може служити здатність до ідентифікації з уявлюваним
«реципієнтом», який має той чи інший рівень сприйняття творів медіакультури.
На наступному творчому занятті на
прикладі одного з медіатекстів аудиторія може спробувати розкрити сутність
механізму так званого «емоційного маятника»: чергування епізодів, що викликають
позитивні й негативні глядацькі емоції. Мета даного заняття — показати учням,
що емоційний вплив закономірний і природний для творів медіакультури, як і для
мистецтва, що використовує психофізіологічний рівень впливу на аудиторію,
заснований на апеляції до почуттів людини. Будь-яке мистецтво впливає на
читача, глядача, слухача не тільки інтелектуально, а й емоційно. Важливо, щоб
учні зрозуміли, що так зване «сильне враження», часом одержуване ними,
наприклад, від творів масової (популярної) культури, залежить не тільки від
високих художніх якостей, а й від умілого впливу на почуттєву сферу людини.
Відомо, що твір медіакультури, навіть найгостросюжетніший, не в силах тримати
глядачів як у «шоковому стані», так і в «емоційному комфорті». І в тому, і в
іншому випадку виникають неминуче притуплення почуттів, емоцій, утома, утрата
інтересу до того, що відбувається. Інтенсивність роздратування не може
підвищуватись нескінченно. Звідси прагнення багатьох авторів творів масової
(популярної) медіакультури до точного математичного розрахунку ситуацій,
послідовного чергування епізодів, що викликають «позитивні» й «негативні»
емоції, але з неодмінно щасливим кінцем, щоб глядачі не вважали медіатекст
важким (що, безсумнівно, відштовхне значну частину аудиторії). Безперечно, цей
психологічний закон добре знайомий і художникам, які створюють складні,
неоднозначні за своєю філософською концепцією твори, однак саме твори масової
культури, засновані на видовищних жанрах (комедії, мелодрамі, детективі,
трилері й ін.) часто містять даний принцип у максимально спрощеному,
схематичному вигляді, що й дозволяє аудиторії без особливої напруги справитися
з вищенаведеним завданням. Заняття розділяється на такі етапи:
• колективний перегляд
аудіовізуального медіатексту масової (популярної) культури;
• виділення епізодів, що викликали в
аудиторії позитивні й негативні емоції, з метою визначення ступеня емоційного
впливу конкретного твору;
• розбивка даного медіатексту на
великі сюжетні блоки з присвоєнням їм відповідних знаків: – (епізод викликає
негативні емоції страху, жаху тощо); + (епізод викликає позитивні, радісні,
заспокійливі емоції); = (епізод емоційно нейтральний); мета — показати на
конкретному прикладі, як побудована система «емоційних перепадів» («емоційного
маятника») медіатексту, домогтися, щоб аудиторія зрозуміла, що його вплив
нерідко заснований не на глибокому проникненні в характери героїв, у суть
проблеми тощо, а на свого роду знаковій системі чергування епізодів-блоків з
полярним емоційним наповненням.
У підсумку досягається мета заняття:
аудиторія дійде висновку про те, що твори масової медіакультури, як правило,
досить легко розбиваються на кубики-блоки (які іноді навіть можна поміняти
місцями без шкоди для сюжету та змісту твору), скріплені точно розробленим
механізмом «емоційних перепадів».
При цьому важливо підкреслити, що за
подібною емоційною «формулою успіху» (включаючи компенсацію тих чи інших
відсутніх у житті почуттів, щасливий кінець, використання видовищних жанрів
тощо) побудовано багато медіатекстів. Додамо сюди не тільки розважальну й
рекреаційну функції, а й опору на міф, фольклор, авторську інтуїцію,
серійність, одним словом, орієнтацію на більшість рівнів сприйняття. Творче
завдання прогнозування глядацького успіху творів медіакультури тісно пов’язане
з попередніми завданнями й вимагає від аудиторії не тільки доброго засвоєння
попереднього матеріалу, а й асоціативного мислення, інтуїції. Учні, спираючись
на жанрові тематичні й інші параметри ще не знайомих їм творів, намагаються
зробити висновок про їх подальшу долю в умовах медіаринку.
3.
«Театралізовано-ситуативні» творчі заняття . Методика проведення цих занять заснована на театралізованих
етюдах, пов’язаних з тими ж поняттями та проблематикою, що й на етапі
«літературно-імітаційних» занять. Обидва етапи взаємно доповнюють один одного,
розвивають різні сторони креативних здібностей аудиторії. За аналогією з
послідовністю «літературно-імітаційних» занять, аудиторії пропонується:
• розіграти «акторськими» засобами
різні варіанти установки на сприйняття (наприклад, вступне слово ведучого
відео/кіноклубу);
• розіграти театралізовані етюди на
тему об’єктивних і суб’єктивних умов медіасприйняття тощо.
Граючи ці етюди, можна імітувати
гучну поведінку аудиторії під час перегляду, стресові ситуації, пережиті
глядачами напередодні контакту з медіатекстом (великий виграш у лотерею,
виключення зі школи тощо), діалоги, суперечки кількох представників різних
типів сприйняття. Словом, у веселій, напівпародійній формі глибше осягати
особливості процесу сприйняття творів медіакультури. У цілому ж весь комплекс
занять з розвитку медіасприйняття готує аудиторію до наступного етапу — аналізу
медіатекстів.
Якщо задатися питанням, чи несуть
засоби масової комунікації на нас певний вплив, то кожен відповість ствердно.
Адже медіа створюють навколо сучасної людини особливу медійну реальність, яка
формує її світогляд, ціннісні орієнтації, смаки, захоплення, імідж і т.п. Контактування з медіа завдає медіавпливу у
сфері освіти й виховання, розвитку свідомості, формування поведінки, поглядів,
реакцій, відгуків, поширення інформації та ін..
Сучасне юне
покоління все частіше називають «медійним». І хоч ступінь обізнаності в різних
засобах масової комунікації залежить від багатьох факторів, зацікавленість
дітей у медіа зростає, і вільний час більшості сьогоднішніх дітей та підлітків
тісно пов'язаний саме із засобами масової комунікації. І це не дивно, оскільки
сучасні медіа (особливо Інтернет) для юних людей є чимсь значно більшим, ніж
звичайні засоби пізнання оточуючого світу. Це їхній світ, їхня віртуальна
реальність, де все найкраще й найгірше може бути як створене, так і знищене.
Молоді подобається мати справу з новими технологіями. Але, як сказав у свій час
ще Гіппократ, «все, що занадто, – те, шкідливо». В результаті рано чи пізно ми
стикаємося з проблемами, що стосуються, як здоровꞌя дітей (надмірна вага,
близькозорість та ін..), так і медіазалежності, що виражається в образливості,
імпульсивності, роздратованості й заважає нормальному розвитку дитини, її
творчому самовираженню.
Зловживання
медіа завдає шкоди й спілкуванню дітей. Телефонно-віртуальна спільність інтересів
позбавляє їх «живого» спілкування. Коли ж дитині доведеться відірвати очі від
монітора чи вухо від телефонної трубки й поспілкуватися з оточуючими людьми,
вона відчуває неабиякі труднощі.
Вченими
встановлено, що, наприклад, для Інтернет-залежних користувачів характерні
прагнення до ризику, тривожність, агресивність, прагнення до домінування,
впертість, егоїзм, емоційна чутливість, пошук нових відчуттів і т.п. Відомі випадки, коли Інтернет-залежні роками
не виходили з дому, кидали навчання й роботу, втрачали інтерес до реального
життя, ні з ким, крім віртуальних друзів, не спілкувалися – тобто в прямому
значенні потрапляли у віртуальну павутину, добровільно заточивши себе в
чотирьох стінах. Часто такі користувачі вже не в змозі самостійно подолати цю
проблему.
Багато
тут залежить і від батьків. Але при цьому має діяти не заборона (що
зустрічається найчастіше), а вміння перетворити можливості преси, телебачення,
комп’ютерної техніки не на шкоду, а на користь дитині. На жаль, без
медіаграмотності батьки не спроможні це зробити.
Те ж саме стосується й педагогів.
Сьогодні серйозною проблемою освітньої системи є все більше зниження загального
культурного й освітнього рівня учнів. Часто вони навчаються не на повну силу
або взагалі не мають бажання отримувати нові знання. Вони відчувають значні
труднощі, коли виникає необхідність зосередитися, логічно мислити, застосувати
зв’язне мовлення. Однією з причин такої ситуації є величезна кількість різної
інформації, пропонованою медіа. Характерні для сучасних молодих людей
пасивність та інфантильність пояснюються значною мірою видимою доступністю
задоволення всіх бажань «тут і зараз», «легких» грошей, що демонструються в
телепрограмах, комп’ютерних іграх, рекламі, молодіжній «жовтій пресі» та ін..
Тому важливим завданням сучасних
батьків і педагогів полягає не стільки в тому, щоб навчити дітей користуватися
медіатехнікою (цьому вони без особливих зусиль навчаються й самостійно),
скільки в тому, щоб допомогти їм оволодіти вмінням працювати з медійною
інформацією: знаходити й відбирати найбільш важливі для себе у величезному
інформаційному потоці дані, відрізняти істинну інформацію від брехливої, твори
справжнього медіамистецтва від дешевих підробок.
Сьогодні процес навчання представляє
собою роботу з великою кількістю інформаційних джерел, розібратися в яких без
цих умінь важко. Та й, крім того, як жити молодій людині в інформаційному світі
без спеціальної підготовки? Вже визнано у всьому світі, що навчальні заклади
мають навчити учнів критично ставитися до інформації, яку надають мас-медіа.
Одним із шляхів долучення учнів до повноцінного осмислення медійної інформації
є МЕДІАОСВІТА – освіта засобами й на матеріалі різних медіа. Медіаосвіта
відкриває великі можливості для розвитку дитини, її інтелектуального і творчого
потенціалу, здібностей, самостійного мислення. Медіаосвіта дозволяє людям
реалізувати їх право на свободу висловлювання і право на отримання інформації,
що є не тільки перевагою для особистого самовдосконалення, а й сприяє
міжособистісній участі в суспільстві, формує в людях демократичне громадянство
й політичну поінформованість.
Медіаосвіта розкриває багато нових
можливостей і для самих педагогів, для застосування креативного підходу в
організації навчально-виховного процесу. А в професійно-технічних закладах
впровадження медіаосвіти допоможе модернізувати професійне навчання за
допомогою сучасних медіазасобів, використання яких характерне й для багатьох
професій.
Медіареволюція лише починається. Щоб
допомогти нашим дітям орієнтуватися у світі медіа, нам треба самим стати
медіаграмотними. Але часу на освоєння медіаграмоти в нас нема. Тому ми, батьки
і педагоги, маємо це робити разом з нашими дітьми, разом пізнавати ази медіа,
разом «читати» й критично осмислювати медіатексти, разом створювати власну медіапродукцію.
Це значно урізноманітнить як форми сімейного дозвілля, так і форми навчальної
діяльності, сприятиме творчій саморелазації дорослих і дітей.
Рекомендаційний список літератури на допомогу
медіа педагогам
1.
Антонова, Л. Г. Классические законы коммуникации и современное
информативное пространство / Л. Г. Антонова // Русский язык в школе.– 2009. –№
4. – С. 22-25
2.
Антропова, А. И. Педагогические технологии в медиаобразовании при
обучении английскому язику / А. И. Антропова // Иностранные языки в школе.–
2006. –№ 7. – С. 62-65.
3.
Бебик, В. Соціально-психологічні аспекти ефективності політичної реклами
в мас-медіа / В. Бебик, Н. Трач // Соціальна психологія. – 2008. – № 1. – С.
51-59.
4.
Бейзеров, В. А. Медиа и дистанционное образование в эпоху глобализации
/В. А. Бейзеров // Дистанционное и виртуальное обучение. – 2008. – № 10. – С.
10-18.
5.
Бойко, А. Мас-медіа для молодіжної аудиторії: комунікативний аспект (на
прикладі журналу "Отрок. UA") А. Бойко, Д. Філоненко // Вісник
Київського Національного університету ім. Т. Шевченка. Сер. Журналістика. – К.,
2008. – Вип. 16. – С. 25-28.
6.
Васянович, Г. Медіаосвіта: зарубіжний і вітчизняний досвід /Г. Васянович
// Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2007. – № 2. – С. 11-21.
7.
Возчиков, В. А. Медиаобразование в интенциях обучения и медиакультуры /
В. А. Возчиков // Наука и школа. – 2007. – № 1 – С. 3-6.
8.
Гура, В. Особистісно зорієнтовані медіаосвітні ресурси / В. Гура //
Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2009. – № 5. – С. 25-26.
9.
Гуревич, Р. Формування інформаційної компетентності майбутніх учителів
засобами мультимедіа-технологій / Р. Гуревич // Наукові записки ТНПУ ім. В.
Гнатюка. Сер. Педагогіка. – Тернопіль, 2007. – № 7. – С. 37-44.
10.
Дементієвська, Н. Формування навичок критичного оцінювання ресурсів
Інтернету у користувачів різного віку / Н. Дементієвська // Наукові записки
ТНПУ ім. В. Гнатюка. Сер. Педагогіка. – Тернопіль, 2008. – № 7. – С. 103-107.
11.
Жигір, Е. Л. Використання елементів медіаосвіти на уроках хімії
(тестування у форматах А, N, X) / Е. Л. Жигір // Хімія. – 2007. – № 22. – С.
22-35.
12.
Жилавская, И. В. Системные аспекты медиаобразовательной деятельности СМИ
/И. В. Жилавская // Вестник Московского университета Серия 10. Журналистика. –
2009. – № 5. – С. 123-137.
13.
Казанцева, Л. Медиаобразование и учебный процесс / Л. Казанцева //
Учитель. – 2005. – № 3. – С. 59-60.
14.
Калініна, Л. Медіащеплення / Л. Калініна // Пані вчителька. – 2007. – №
7. – С. 78-80.
15.
Квашук, О. В. Психологічні чинники впливу телебачення на становлення
моральної свідомості молодших школярів: автореф. дис. на здоб. наук. ступ.
канд. психол. наук : 19.00.07 - пед. та вікова психологія /О. В. Квашук; О. В.
Квашук ; ПНУ ім. В. Стефаника. – Івано-Франківськ, 2008. – 20 с.
16.
Кирилова, Н. Б. Медиаобразование в эпоху социальной модернизации /Н. Б.
Кирилова // Педагогика.– 2005. – № 5. – С. 13-21.
17.
Коневщинська, Ольга Еммануїлівна. Формування медіа-культури майбутніх
учителів музики: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. пед. наук : 13.00.04
- теорія і методика проф. освіти / Ольга Еммануїлівна Коневщинська; Ін-т
педагогічної освіти і освіти дорослих.– К., 2009. – 21 с.
18.
Костенко, Н. Вхопити реальне, коли медіа повсюдно: онтологічний інтерес у
культурних дослідженнях / Н. Костенко // Соціологія: теорія, методи,
маркетинг.– 2010. – № 1. – С. 3-15.
19.
Курліщук, І. І. Педагогічні засади соціалізації студентської молоді
засобами масової комунікації: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. пед.
наук : 13.00.05 - соціальна педагогіка / І. І. Курліщук; ЛНПУ ім. Т.
Шевченка. – Луганськ, 2008. – 20 с.
20.
Литвин, А. Використання технологій мультимедіа у професійній підготовці /
А. Литвин // Педагогіка і психологія професійної освіти.– 2005. – № 2. – С.
7-21.
21.
Малых, Т. Педагогические аспекты информационной безопасности / Т. Малых
// Народное образование. – 2007. – № 5. – С. 231-235.
22.
Малых, Т. Наши дети во всемирной паутине Интернета / Т. Малых //
Воспитание школьников.– 2008. – № 2. – С. 60-62.
23.
Медиаобразование в школе: как же выжить в мире СМИ // Народное образование.–
2007. – № 2. – С. 235-241.
24.
Медіакультура особистості: соціально-психологічний: навчально-методичний
посібник / О. Т. Баришполець О. Є. Голубєва, Н. В. Климчук [та ін.]; за ред. Л.
А Найдьонової, О. Т. Баришпольця.– К. : Міленіум, 2009. – 440 с.
25.
Мищишин, І. Медіаосвіта як засіб формування медіакультури сучасної молоді
/І. Мищишин, Н. Троханяк // Вісник Львівського університету. Сер.
Педагогічна.-Львів, 2006.– Вип. 21, Ч. 1. – С. 161-165.
26.
Нагорнюк, Л. Роль медіаосвіти у підготовці майбутніх журналістів / Л.
Нагорнюк // Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Сер. Педагогіка. – Тернопіль,
2008. – № 4. – С. 43-47.
27.
Невмержицька, О. Медійна педагогіка за кордоном / О. Невмержицька //
Рідна школа.– 2004. – № 1. – С. 70-72.
28.
Новикова, А. А. Глобализация и медиаобразование / А. А. Новикова // ALMA
MATER: Вестник высшей школы.– 2009. – № 11. – С. 52-55.
29.
Новикова, А. А. Развитие медиакомпетентности американских учащихся на
современном этапе / А. А. Новикова // ALMA MATER: Вестник высшей школы.– 2009.
– № 5. – С. 46-52.
30.
Онкович, Г. Засоби масової комунікації у термінологічному просторі
медіа-освіти / Г. Онкович // Дивослово. – 2007. – № 5. – С. 29-31.
31.
Онкович, Г. Медіа-педагогіка і медіа-освіта: поширення у світі / Г.
Онкович // Дивослово. – 2007. – № 6. – С. 2-4.
32.
Онух, Л. Українські медіа нічого не помічають, крім гламуру: [інтерв'ю з
директором Польського ін-ту в Києві – про інформаційні пріоритети українських
ЗМІ] / Л. Онух; розмову вела О. Ганжа // Телекритика. – 2010. – № 7-8. – C.
60-65.
33.
Парфентьев, У. Обеспечение безопасности несовершеннолетних в Интернете /
У. Парфентьев // Народное образование. – 2009. – № 7. – С. 261-267.
34.
Попович, Х. Особливості використання політичної метафори як засобу
мовленнєвого впливу у сучасних мас-медіа / Х. Попович // Студентський науковий
альманах факультету іноземних мов Тернопільського національного педагогічного
університету імені В. П. Гнатюка .– Тернопіль, 2009. – Вип. 1 (6). – С.
108-114.
35.
Потапенко, С. І. Орієнтаційний простір сучасного англомовного
медіа-дискурсу (досвід лінгвокогнітивного аналізу): автореф. дис. ... д-ра
філол. наук : 10.02.04 - германські мови / С. І. Потапенко ; КНЛУ. – К.,
2008. – 32 с.
36.
Потятиник, Б. В. Медіа: ключі до розуміння / Б. В. Потятиник. – Львів :
ПАІС, 2004. – 312 с.
37.
Рахматова, М. Іміджева складова репутації України у світових мас-медіа /
М. Рахматова // Університет.– 2008. – № 3. – С. 113-118.
38.
Робак, В. До питання про розвиток медіапедагогіки у Німеччині / В. Робак
// Другий український педагогічний конгрес: зб. матеріалів конгр,– Львів, 2006.
С. 275-286.
39.
Рудь, М. Маркіна В. О. (1910-1990) та її внесок у розвиток української
медієвістики / М. Рудь // Вісник Київського Національного університету ім. Т.
Шевченка. Сер. Історія. – 2006. – Вип. 82 - 84.– С. 48-49.
40.
Садовник, О. Гендерні, соціальні та вікові особливості аудиторії
спортивних мас-медіа через призму спортивної реклами / О. Садовник //
Спортивний вісник Придніпров’я. – 2004. – № 6. – С. 41-43.
41.
Слінчук, В. Мовностилістичні засоби актуалізації молодіжних гендерних
концептів у текстах мас-медіа / В. Слінчук // Вісник Київського Національного
університету ім. Т. Шевченка. Сер. Журналістика. – К., 2006. – Вип. 14. – С.
27-29.
42.
Смоляна, Я. В. Негативний вплив засобів масової комунікації на
особистість і медіапедагогіка як засіб його мінімізації / Я. В. Смоляна //
Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2004. – № 1. – С. 49-57.
43.
Соснюк, О. П. Психологічний тренінг як засіб профілактики використання
маніпуляційних технік в мас-медіа / О. П. Соснюк // Обдарована дитина. – 2009.
– № 3. – С. 39-43.
44.
Слюсаревський, М. Медіа-освіта: українська перспектива / М.
Слюсаревський, Л. Найдьонова // Рідна школа. – 2010. – № 9. – С. 57-58.
45.
Хоруженко, О. Свобода медіа та доступ до інформації в Польщі: досвід
модернізації / О. Хоруженко // Визвольний шлях. – 2005. – № 4. – С. 30-39.
46.
Целуйко, О. Свобода медіа на Заході та в Україні: медіапростір / О.
Целуйко // Визвольний шлях. – 2004. – № 10. – С. 16-22.
47.
Федоров, А. В. Как российские педагоги относятся к проблеме
медиаобразования школьников и студентов? / А. В. Федоров // ALMA MATER: Вестник
высшей школы. – 2009. – № 11. – С. 36-48.
48.
Федоров, А. В. Зарубежные модели медиаобразования: сравнительный анализ /
А. В. Федоров, А. А. Новикова // Дистанционное и виртуальное обучение. – 2009.
– № 5. – С. 4-17.
49.
Федоров, А. В. Интегрированное медиаобразование в российской школе:
анализ обязательного минимума содержания / А. В. Федоров // Наука и школа. –
2005. – № 1. – С. 54-55.
50.
Федоров, А. В. Технология развития медиакомпетентности и критического
творческого мышления в процессе медиаобразования студентов: общие подходы / А.
В. Федоров // ALMA MATER: Вестник высшей школы. – 2009. – № 7. – С. 34-44.
51.
Челишева, І. Потенційні можливості медіаосвіти в роботі з
"важкими" підлітками / І. Челишева // Відкритий урок: розробки,
технології, досвід. – 2008. – № 2. – С. 55-56.
52.
Чемерис, І. Медіаосвіта за кордоном: теорії медіаосвіти й коротка історія
розвитку / І. Чемерис // Вища освіта України. – 2006. – № 3. – С. 104-108.
53.
Черкашина-Губаренко, М. Українська музика у сучасному медіа-просторі:
фрагменти і коментарі / М. Черкашина-Губаренко // Музика. – 2008. – № 3. – С.
11-13.
54.
Чичорина, Н. В. О необходимости медиаобразования в контексте изменяющейся
социальной реальности: по материалам отечественных и зарубежных исследований /
Н. В. Чичорина // Наука и школа. – 2008. – № 3. – С. 3-5.
55.
Шумаєва, С. Медіа освіта: історичні та культурологічні аспекти розвитку /
С. Шумаєва // Рідна школа. – 2003. – № 5. – С. 70-72.
Немає коментарів:
Дописати коментар